оТ БУВАЄ ІНОДІ. Сидиш і втупу рюмсаєш. Питаєш себе чого? Нєт, не питаєш!!! Бо не хочеш чути відповіді. Бо набридло собі під носа щось бурмотіти, плакаючи. Бо, коли так невпинно плачеш, хочеться лише мовчати. Ходиш по квартирі у повній тиші, намагаєшся не здригнути її своїм захльобуванням слізьми. Кожен міліметр підлоги всипаний яскравим світлом. Ранок. А ти просто істеричеш. Така дисгармонія. Підходиш до компа, знов включаєш той мах. Сидиш з хвилину спокійно, притиснувши кулак до зубів. А потім знов як нахлине! А ти вже й уваги не звертаєш. Підійшла до кухонного стола - домалювала креслення. Папір увесь зморщився, бо ж слізки не збирала у коробочку, щоби не загубити.... падали собі мимоволі на папір, на стіл, на підлогу... От тобі й тримай - вперше зробила домашку, і ту ізпаскудила. Це пусте. Дивишся на годинник... "знов запізнююсь"... ну що за лажа??? Малюєш очі тушшю... не подобається... стерла.... малюєш коричневим олівцем, фіолетовими тінями - всеодно щось не те... розмазюкала очі пальцем... тепер у хід пішли сірі тіні. Ну от. Тепер красуня(х-х-х). Одягаєшся по-шуріку. Летиш вздовж алеї. А тебе вже зачекались. "А я аж на 3 хвилини запізнилась". Ідеш і відчуваєш. Очі якісь вологі. Підносиш руку до обличчя - а там вже сльози малюють невидимі смужечки. Ідеш витираєш їх. Зіниці звужені ну просто до жопи - так сяє оте сонечко. Ідеш в осінній куртці. Ні, не холодно. Просто Кохання.
І сіли ви в автобус. Сіли на гальорку. Притулилась до віконечка. Одна зупинка... інша... Заходить в афтобус дівчина... "Чому я звернула на неї увагу?,-думаєш,- Ні! Чому я не могла відвести від неї погляду?!" Вона пробіглася поглядом по гальорці...А там пацики круті... і... зупинилась на тобі.Що СЕРЙОЗНО? ОГО! Так мило посміхнулась, опустила очі, сіла. Тонкі вуста, курносий носик, приємні риси обличчя... а ще бірюзові кульчасті сережки. І ти... якось автоматом... випадково... посміхаєшся їй. А потім ще й вийшли на одній зупинці. Знову і знову ловили погляди на собі.......................................
Так іноді буває. І "макіяж" увесь розмазаний, і тікуть все оті солоненькі краплинки... а їй-то було байдуже.
Так іноді буває, що ти забуваєш про всяких там своїх хлопців. Просто мрієш хоча б ще раз зустрітися із тією незнайомою тобі людиною. Здається, що вдруге не засциш, що зробиш перший крок... такий дивний і неочікуваний для себе. Хоча... хтозна, чи настільки він неочікуваний.
І сіли ви в автобус. Сіли на гальорку. Притулилась до віконечка. Одна зупинка... інша... Заходить в афтобус дівчина... "Чому я звернула на неї увагу?,-думаєш,- Ні! Чому я не могла відвести від неї погляду?!" Вона пробіглася поглядом по гальорці...А там пацики круті... і... зупинилась на тобі.
Так іноді буває. І "макіяж" увесь розмазаний, і тікуть все оті солоненькі краплинки... а їй-то було байдуже.
Так іноді буває, що ти забуваєш про всяких там своїх хлопців. Просто мрієш хоча б ще раз зустрітися із тією незнайомою тобі людиною. Здається, що вдруге не засциш, що зробиш перший крок... такий дивний і неочікуваний для себе. Хоча... хтозна, чи настільки він неочікуваний.
